ПІСНЕ НЕЗЕМНА

IMG_7307

19 серпня 2016 року  колектив Чернігівського обласного філармонійного центру фестивалів та концертних програм вшановує пам’ять свого колеги - Заслуженого артиста України - Миколи Дем’яновича Юськова. Вічна і світла пам'ять Тобі - Співець України, вірний син Поліського краю, дорогий наш земляче Миколо!

ПІСНЕ НЕЗЕМНА

Вирує кров і пісня на вустах
струмить, мов джерело,

з земних долонь
злітає ввись, немов крилатий птах,
в серцях людських розпалює вогонь.

Душа його торкнулась ніжних струн
мелодія чарівна полилась. ..
Засяяв променем весни Перун -
і я п’янкого трунку напилась.

Травневий вечір з річки вирина,
співоче серце воскреша зорю.
І ллється пісня ніжна, неземна -
О... скільки в ній любові і жалю!..

Немовби на тонесенькій струні,
видзвонює пісенне диво злив.
І радості не стримати мені,
неначе чари в серце хтось налив.

Та я крізь тихі сльози говорю:
- Моя святине, пісне неземна!

19 травня 2007 року Олевськ святкував свій День народження.

Розкинувшись на берегах тихоплинної Уборті, древлянське місто здавалось величним і по-святковому вбраним. Соборну площу заполонили олевчани та гості міста. Сонце котилось на захід. У блакитному небі, всіяному кучерявими хмаринками, з'явився серпастий усміхнений місяць, проплив над річкою і простелив на воді яскраву місячну доріжку. Мабуть, хотів нагадати русалкам, що вже врозповні весна і пора виходити на берег. За якусь мить красень-місяць піднявся у високий небозвід і запалив Ліхтарики-зорі, які водночас освітили все місто. Небо засяяло чарівними світлячками — просто небачене диво.

На вулиці княгині Ольги, немов молоді парубки, вишикувалися в рядок стрункі зеленаві каштани і запалили свої рожеві свічки. Вулиця стала по-святковому вбрана і красива, мов юна дівчина.

На сцену піднявся наш земляк - Заслужений артист України Микола Дем’янович Юськов. Актор був у сніжно-білому вишиваному костюмі, статечний, мав піднесений настрій, адже він буде співати у рідному краї, на своїй малій Батьківщині.

Залунала музика і ніжна мелодія розлилась над містом. Злетів увись його солов’їний спів, який зачарував всіх присутніх на площі. Здавалось, що все завмерло навкруги, лише пісня злітала ввись. Навіть пташки замовкли, вслухалися у цей чарівний спів.

Боже, як він співав! Як співав!.. На сцені був не просто артист України, а воістину - Співець від Бога!

Я стояла неподалік сцени і, заціпенівши, слухала свого побратима по творчості, адже він співав і мою пісню, вірніше - пісню написану на мій вірш. Це було неперевершено! Не можна забути ті хвилини духовного піднесення ні співаку, ані поету - та ще коли це дійство відбувається у твоєму рідному краї. Яке то було щастя насолоджуватись таким чарівним, п’янким співом.

Над містом спадав присмерк, але небесні Ліхтарики-зорі освітлювали все навкруги. На сцену по черзі піднімалися художні колективи. Олегове місто вирувало в розпалі свята. Над річкою спустився ледь помітний сивий туман. Пізній вечір нагадав про себе. Десь вдалині почувся протяжний гудок паровоза, який нібито сповістив, що вже опівніч і ось-ось на станції Олевськ з'явиться потяг Львів - Київ.

Микола Юськов по-дружньому, тепло попрощався із олевчанами і поспішив на станцію, щоб не спізнитись на поїзд. Він був дуже щасливий, мріяв ще повернутись і провести свій великий концерт на цій, благословенній Богом землі, яка дарувала йому життя, а поки що мав їхати до столиці.

Стоячи на пероні і навіть, ступивши на приступки вагона, він співав, ніби хотів залишити в дарунок землякам не лише свій чарівний голос, а й щире серце і відкриту світлу душу Співця.

На жаль, це лише спогади про той далекий від сьогодення весняний день - 19 травня 2007 року.

Здається, це було лише вчора. Ще тоді він мріяв повернутися і босоніж походити по траві в тому селі, де народився і зробив свої перші кроки в житті.

А народився Микола Юськов в селі Рудня-Радовельська на благодатній олевській землі - 14 липня 1949 року.

Закінчивши школу в селищі Дуброва, вступив до Житомирського училища культури. Працював у Житомирському драматичному театрі. Згодом - Сімферопольський драмтеатр, служба в Армії, де співав у військовому хорі. Були у його житті ще Вінницька та Волинська філармонії.

Із 1984 року і до останніх днів працював у Чернігівській філармонії, себто саме древньому Чернігову співав три десятки літ.

Де б він не був, на яких сценах України чи за кордоном, не виступав - завжди впевнено почувався на своєму співочому полі. Його манера спілкування із глядачами була якось особлива, нібито навколо нього було велике магнітне коло.

Як мені здається, що такого співака міг породити тільки прадавній Поліський край, де гучно шумить дрімучий ліс і співають голосисті солов’ї.

На всіх віражах долі він був послідовним у відстоюванні принципів патріотизму і людяності. Щиро любив неньку Україну і свій український народ світлою і великою любов'ю вдячного сина.

Понад усе любив свою Родину: дружину - пані Ніну, артистку Чернігівського народного хору, доньку Оксану і маленького внучка Макарчика. Ох, як він тішився їм, як радів, що має такого внука - спадкоємця.

Через велике щире серце Миколи Юськова проходили українські пісні, які тримали тісний зв'язок з народом. Його чистий голос лунав, як камертон, і знаходив щирий відгук у наших серцях.

На жаль, доля невблаганна... Даруючи людині щастя, вона дає і великі випробування.

Тяжка хвороба підкралася, мов тать, хоча він не міг змиритися з нею і до останньої миті боровся за життя. Сподівався, що настане час - недуга відступить і Бог подарує йому ще якусь мірку часу, щоб доспівати чи виспівати всі ті пісні, які плекав у серці.

Як мені здається, у тяжкі хвилини, коли дошкуляв сильний біль, він шукав підтримки чи розради у близьких йому по духу друзів і шанувальників його співу. Пам'ятаю, як одного дня по телефону він тихенько наспівав і я, вслухаючись у той щемний спів, усвідомлювала, що його зболіла душа просить музики. Я відчувала, як на відстані кількох сотень кілометрів від мене, на другому кінці дроту б’ється його, вже фізично слабке але сильне духом серце. Ніколи не забуду ті хвилини спілкування з талановитим співаком, який стільки літ поспіль запалював людські серця.

А стрілка годинника вже чеканила йому долю, відбивала останні дні... години. .. хвилини такого дорогого життя...

І ось... Мов грім у безхмарному небі, прийшла сумна звістка про те, що актора не стало. Несила було повірити в це, адже лише два дні тому я говорила з ним по телефону.

Виходить - доля відміряла йому коротку мірку часу...

19 серпня 2015 року у такий світлий день, на святий яблуневий Спас його серце зупинилося. відійшов у Вічність Заслужений артист України - Микола Дем’янович Юськов. Не стало нашого дорогого земляка.

Кажуть, що Бог забирає найкращих. Можливо й так. Хто ж це знає...

Коли за обрій відходить людина - на Планеті Земля стає менше на одне життя. Коли ж у засвіти відходить Співець - здається, що замовкає весь світ...

На жаль, дуже рано він пішов на свій Острів Вічності, рано зупинився його земний час, мабуть така планида актора, але пісня буде жити вічно. Його зірка світила нам тепло і яскраво, а відтепер - зайняла своє місце на небесах і зорітиме нам з висоти.

Співак залишив Україні й нащадкам не лише свої пісні, а й світло могутнього спалаху душі, який сягав найбільших висот людського духу, вбираючи в себе всі болі і жалі української землі, з якою відчував кревний зв'язок, в яку і ліг на вічний спочинок.

Його вже немає серед нас та, оглядаючись на прожиті роки, усвідомлюєш, що людське життя - це мить історії. І саме із таких миттєвостей складається Вічність. А він кожну мить використовував сповна, на повну потужність даного йому Богом таланту.

То ж нехай світло спалаху його душі ясно зорить на небосхилі України.

Земний шлях актора закінчився, та наш ще триває і ми маємо бути духовними спадкоємцями, ми повинні зберегти його пісні у душах і серцях наших.

Хоча його душа уже на небесах, але світлий, лагідний погляд співака і тембр його голосу з нами і поміж нас.

Схиляючи голови у скорботі перед пам'яттю актора у святій молитві за спокій його душі, подякуймо Богу, що Він послав нам такого талановитого земляка. Це - воістину Божий дар для України і для Олевщини зокрема.

Нехай лебединим пухом буде йому рідна українська матінка-земля!

Вічна і світла пам'ять Тобі - Співець України, вірний син Поліського краю, дорогий наш земляче Миколо!

РЕКВІЄМ. . .

Світлий Спас нам меди розливав -
у природи шедротне багатство.
Соловей так журливо співав...
Запечалилось літо квітчасте.

У тім співі ще стільки вогню...
Що звучав би на всеньку Планету!
Тільки в серці вже безмір жалю -
сильний біль затискає в тенета.

Так підкралося лихо умить,
ніби тать у поліському лісі.

І співоча душа вже летить...
Світлим Ангелом лине до висі.

Відправляються в ніч поїзди...
Щемна тиша стоїть на пероні.
Та куди ж ти, Миколо? Куди?.. -
Догорає свіча на долоні...

Ольга Пилипчук,
поетеса,
Член Національної спілки журналістів України



QR-Code generated with LudwigQRCode