СІВЕРСЬКИМ КЛЕЙНОДАМ 15! ТАЄМНИЦЯ НАРОДЖЕННЯ І ТРІУМФУ

ІНТЕРВ'Ю. СЕРГІЙ ВОВК


Феєричне дійство, що захоплює з перших хвилин вистави, яскраве, колоритне, глибоко народне і водночас вишукане і сучасне, що змушує цілковито поринути у красу рідної музики, танцю, мудрих традицій, народного гумору, зворушливих пісень – так уміють вражати «Сіверські клейноди»! Містична, загадкова, велична Душа Сіверщини оживає на сцені у театралізованих сценках і концертних номерах. Відголоски цієї народної душі вони розшукують по всіх усюдах, по селах і містечках, і закликають своїх глядачів і шанувальників приєднуватися до цієї важливої і благородної справи.

Цей рік для академічного ансамблю пісні і танцю „Сіверські клейноди» Чернігівського обласного філармонійного центру фестивалів та концертних програм ювілейний - 15 років на сцені. Вони відомі й популярні на рідній Чернігівщині, активно завойовують серця київських глядачів, прославляють рідну землю і всю Україну на європейських сценах. Колектив нероздільний з їхнім творцем і незмінним керівником Сергієм Вовком. Іншими словами, не приїхав би він до Чернігова у щасливу годину – не було б і славетних «Сіверських клейнодів».

Це було у далекому 2000-му. В той час Сергій Вовк вже закінчував університет за спеціальністю диригент народного хору. Мав роботу в Києві, а невдовзі після закінчення університету планував їхати на свою рідну Волинь. Чернігів у плани не входив, але його запросили на заміщення вакантної посади художнього керівника народного хору до Чернігівської філармонії.

Усе складалося не так легко і не одразу. Попрацювавши два роки з народним хором і не маючи можливості втілювати свої задуми на повну, міркував вже про від’їзд. Однак обставини змінилися, і новий директор філармонійного центру, відчувши творчий потенціал Сергія Вовка, запропонував йому створити власний колектив. Ідею, концепцію, принципи діяльності свого колективу треба було створювати з чистого аркуша, з нуля. Потрібно було задіяти тоді увесь свій попередній досвід музиканта, керівника, організатора, фольклориста-науковця та творчої людини для закладання фундаментальних основ нового колективу. Важливою була назва, його логотип, а також організація та принципи роботи. І нарешті – оригінальний репертуар, який має базуватися на автентичних народних піснях і танцях переважно Чернігівського краю, зібраних і опрацьованих у творчій лабораторії «Сіверських клейнодів».

Цілковита самодостатність «Сіверських клейнодів» досягається завдяки сильній оркестровій групі, вокальним виконавцям, здатним співати не лише під акомпанемент, а й а-капела, потужній балетній групі. Поступово Сергій Вовк здійснив мрію про дитячу студію при колективі, що запрацювала з 2011 року.

І ось 2017 рік – колектив святкує вже 15-річний ювілей! З такої нагоди «Сіверські клейноди» відпрацювали потужний концерт на рідній сцені у Чернігівському філармонійному центрі фестивалів та концертних програм 5 жовтня цього року. Був переаншлаг! Ще один концерт, 17 грудня 2017 року, відбувся у Чернігівському академічному музично-драматичному театрі ім. Т.Г. Шевченка.

Глядачі довго не відпускали артистів по закінченні концерту, влаштувавши справжні овації. Емоційно і яскраво привітав ювілярів почесний гість заходу Ректор Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського, доктор мистецтвознавства, професор, народний артист України Володимир Рожок: «Славетні чернігівські «Сіверські клейноди»: я вражений вашою високою майстерністю, молодечим запалом, чудовою енергетикою! Цього року на міжнародному пасхальному фестивалі ми дали цьому славетному колективу великий зал Національної музичної академії України ім. Чайковського. Сказати, що він був переповнений – нічого не сказати! Глядачі ломилися в двері, сиділи і стояли. А те, що творили артисти на сцені впродовж двох годин – це була феєрія високого мистецтва!»

Володимир Рожок особливо підкреслив, що колектив працює у важливому напрямку – збереження й популяризації унікальної культури Чернігівщини. І знову запросив «Сіверські клейноди» до Києва: виступити наступного року на ювілейній X Міжнародній Пасхальній асамблеї, яка відбувається щороку з його ініціативи під патронатом Українських Православних Церков за сприяння Національної академії мистецтв України і творчих спілок.

Нині Сергій Вовк ставить перед собою та колективом амбітні надзавдання: відкривати красу і зміст автентичного співу, музики та народного танцю, народних традицій для широкої публіки, щоб вони ставали все більш популярними і доступними, особливо для молоді, зберігаючи при цьому точність першоджерел.

Як йому вдається здійснювати свої задуми? Які якості довелося розвинути в собі, який досвід накопичити, щоб зуміти створити з нуля оригінальний самобутній колектив і привести його до успіху? Про це – в інтерв’ю з художнім керівником та головним диригентом академічного ансамблю пісні і танцю „Сіверські клейноди”, заслуженим діячем мистецтв України Сергієм Вовком, яке відбулося незадовго до ювілейного концерту.

-Сергію Миколайовичу, яким людям, яким обставинам можемо завдячувати, що у нас з’явилися «Сіверські клейноди»?

-Насамперед завдячуємо тому, що Чернігівщина надзвичайно унікальна у плані культури, традицій, мови. Вона дуже різноманітна, фактично це така міні-Україна. І тут невичерпне джерело для творчості. А до фольклору в мене завжди було тяжіння. Коли я пізнав, що таке бабці, які вільно інтонують шестиголосся, коли їх ніхто не вчив, без ніяких нот, просто на ходу! Ти вчишся цьому все своє життя, а вони тут імпровізують собі! Свого часу я об’їздив Чернігівщину і зібрав багато пісень, які ми зараз розшифровуємо. І невдовзі буде виданий перший в історії Чернігівщини аудіо-альбом, у якому зібрані автентичні пісні, розшифровані нашим професійним колективом. Розшифрувати – це означає точно відтворити те, що почув, без своїх прикрас.

-Скільки пісень буде в альбомі?

-Близько двадцяти. Це колосальний труд! Кожен з наших вокалістів може пишатися тим, що вже життя прожив недарма. Це вклад в українську культуру, я тільки так це розумію, і їх так навчаю.
-Це серйозна наукова робота!

-Так. Тому й табличка на репетиційній кімнаті: «Творча лабораторія. Вокальний гурт ансамблю пісні і танцю «Сіверські клейноди» . І наші артисти мають розуміти, що вони приходять туди творити. Вони вже як науковці, кожен з них. Мають свої способи записів, щоб потім відтворювати необхідні інтонації, акценти. Я завжди кажу: «Ви не себе співайте, ви тих бабусь співайте, яких почули».

-Скільки ви зробили експедицій?

-Я не рахував. Але уявіть – оце все, що ви бачите на столі і у шафі - це диски із записами, кожен по 4ГБ. Ось Носівка, Іржавець, Ічня, Ряшки, Гмирянка, Бережанськ, Короп, Хаєнки, і так далі. Це тільки на дисках. А ще є відеокасети, кожна по 112 хвилин.

-І ви це на цифру переводите?

-Так. Адже ці люди по селах, наші любі бабусі й дідусі, носії культури, вони ж нажаль не вічні. Багатьох вже немає, кого ми записали. У нас є такий окремий проект «Душа Сіверщини», це завершальні концерти сезону, які відбуваються у Борисоглібському соборі. Там звучать наші нові роботи, ті традиційні пісні Сіверщини, які нам вдалося на даний час розшифрувати. При цьому ми намагаємось відповідати традиції і щодо костюмів. Деяким нашим вишитим сорочкам по 120 років! На цих концертах, і взагалі скрізь, де маю можливість звернутися до людей, я повідомляю про наш заклик: «Запиши рідних та зателефонуй». Адже ми не в змозі лише своїми силами повністю зібрати унікальні пісні, музику,танці, традиції. Тому звертаємося до всіх, хто їде до своїх бабусь і дідусів у гості, записувати і телефонувати нам, щоб зберегти цей золотий запас для майбутнього.

-Я ваші записи послухала – щось неймовірне! Мені грузинський спів також дуже подобається, а виявляється, наші старовинні пісні не поступаються.

-Так. І величезні культурні пласти ще нерозкриті! Ми якось заїхали у Городнянський район, село Старосілля. Там п’ять, ніби звичайних на вигляд, бабусь співають традиційні пісні. І самі себе не вважають якимись особливими. Але тільки почався їхній спів – у мене було таке враження, ніби провалився на тисячу років углиб! Подумав спочатку: може щось здалось. Друга пісня – і таке саме враження! А мотиви різні, теми різні, вимова своєрідна. І раптом помітив у них на стіні афішу – виявляється, афіша про них. Вони розповіли, (вони, звісно, по-своєму розповідали), що у 1986 році до них приїхали з Ленінграда якісь чоловіки. Ці прибульці оплатили їм поїздку в Ленінград, де їх поселили в готелі і харчували. І вони виступали з концертами, після яких до них підходили ленінградці, щоб доторкнутися, як до якогось дива. З їхніх розповідей я здогадуюсь, що вони виступали в університеті. Думаю, що там зробили фондові записи за підписом, що це російська традиційна культура. Тим більше, що вимова у нашій прикордонній області своєрідна. Там, виявляється, потрібно було записувати цих бабусь, вивчати їхню творчість. А хіба це не потрібно нам?!

-Сергію Миколайовичу, то як все ж таки народилися «Сіверські клейноди»? І чому ви вирішили саме цим займатися – фольклором, порятунком культури?

-Почалося все не з порятунку культури. Я вже збирався виїхати звідси, бо ніякі задуми не вдавалося здійснити, а мені хотілося жити. Але розпочалася реорганізація філармонії. Прийшов новий директор Юрій Федорович Кравчук. Пам’ятаю, як на першому засіданні він сказав художнім керівникам: «Я знаю ваші проблеми, і зроблю все, що від мене залежить, щоб ви могли працювати». Я спочатку не повірив: як таку «махіну» реорганізувати? А потім він до мене звернувся, сказав, що побачив мою роботу і вважає, що мені потрібно створити свій колектив. І пообіцяв підтримку. Дав мені два дні на обдумування перед зустріччю з тодішнім керівником управління культури Олегом Павловичем Васютою. І мені треба було за два дні це все народити.

-Мабуть не спали дві доби!

-Так! Вже зі свого досвіду знав, що обов’язково має бути влучна дзвінка назва, яка запам’ятовується, яка зрозуміло перекладається на англійську. До речі, вже потім, коли ми були в Австрії, до мене підходили австрійці, яким приємно звучало знайоме слово: кляйнодієн. Це німецьке слово: кляйн – маленький, одієн – коштовності.

-І ви це все одразу враховували?!

-Обов’язково. Для мене було головним, що ми знаходимося в унікальному історичному місці - Сіверщині. Вперше я сюди приїхав, до речі, у складі студентського хору нашого університету разом з ректором Михайлом Поплавським, ми в театрі співали. Я тоді просто підошвами відчув, по якій старовинній землі ходжу! Я до цих речей ставлюся з трепетом. А тут мені доручили створити колектив. Взагалі якийсь дарунок зверху! Я так вважав і вважаю досі. То я підключив свої знання з історії України, багато перечитав додатково в ті дні. І дійшов висновку, що має бути древня назва – Сіверщина, а не Чернігівщина. А потім помітив, що б не прочитав про цей край, куди б не заглибився – скрізь виходжу на козацтво. І прийшло відчуття, що має бути щось таке, що поєднувало б і козаків, і релігію, і державу у якісь особливі символи. І так вийшов на це дуже містке слово «клейноди». А щойно ці два слова стали поруч – «Сіверські клейноди» - охопило таке надзвичайне відчуття! І така вдячність туди, нагору! А потім про логотип почав думати.

-Логотип у вас дуже гарний і заворожливий.

-Я довго шукав дизайнера, потрібна була людина прогресивна і водночас з досвідом. І сподобався альбом про Чернігівський історичний музей, його оформлення. Там і знайшов автора, Людмилу Митрофанівну Посьмашну. Але уявіть: як розповісти, що потрібен логотип колективу, якого ще немає, але він буде співати традиційний фольклор, грати автентичну музику, танцювати стародавнє і водночас поєднувати це із сучасністю. І все це треба було відобразити. Вона почала ескізи приносити, я щось своє пропонував, і десь через місяць ми вийшли на остаточний варіант.

-Поясніть, що символізують зображення на логотипі.

-Тут кожна деталь щось означає. Ось дерево життя з так званими лєторослями (гілками) – воно символізує наш колектив. Лєторослі – це слово нам Людмила Митрофанівна відкрила, вона його знайшла в історичних бібліотеках. Чудове, правда? Воно старовинне і означає і літа, і рослини, що проростають крізь віки. Дерево має міцне коріння, а духовну складову відображено у вигляді голубів, що розлітаються і несуть наші ідеї і традиції Чернігово-Сіверського краю і України повсюди. Людські фігурки – це ми, співці. На лєторослях записані рядочки з пісень. І все це розташоване у сонячному диску.

-По вашому логотипу можна окрему роботу написати, з різним тлумаченням цих символів…

- У нас і своя печатка є, зроблена у такому ж стилі. Але окрім логотипу, треба було продумати і розписати напрямок розвитку колективу, принаймні на перший початок. З досвіду роботи в київській Академії танцю я знав, що за кордоном найбільше цінують хореографічні номери. Звісно, коли колектив вже відомий, то він може більше диктувати свої умови. А початківці мають враховувати, що їм скажуть щось подібне до того, як нам казали імпресаріо: оркестровий номер може бути один, вокальний номер – один, решта – танці.

І тому я написав в описовій частині, що оркестрова група має бути маленькою, але всі мають бути класними музикантами. Друге: колектив має рухатись по сцені, не сидіти на місці. Тому оркестр гратиме тільки напам’ять: ніяких нот, ніяких пультів і сидіння. В ідеалі з часом можлива підзвучка кожного інструмента. Вокал – так само: невеличка кількість, але всі мають бути першими. Я кажу і своїм артистам, і тим, хто приходить прослуховуватись: у нас не просто важко, у нас дуже важко.

-Усі солісти!

-Так. Немає за кого заховатись, маєш в трьох жанрах працювати одночасно. Це вже зараз все вималювалось і пішло по накатаній. Але було непросто, і багато чого залежало і від самих артистів.

-Тобто ви одразу закладали можливості для закордонних гастролей?

-Так.

-І де ви гастролювали відтоді?

-Насамперед хочу відзначити, що ми дуже відповідально ставимося до виступів у своїй країні. Я завжди кажу, що такого глядача, як наш, ніде у світі немає. Адже тільки наші люди можуть відчути своє рідне глибинне мистецтво і належно його оцінити. Європа більше прагне шоу, і ми це враховуємо при побудові концертних програм. А виступали ми на безлічі фестивалів та свят, побували з концертами у Австрії, Франції, Іспанії, Латвії, у багатьох містах Білорусі та Російської Федерації.

-Де ви знаходите ідеї для номерів?

-В душі.

-І як це відбувається? Що на вас впливає?

-Гарний настрій, цікава людина, яку зустрів по дорозі на репетицію, якась нова ситуація, яскраві враження, гарний новий твір, який ми знайшли, цікава його розшифровка.
-У вас є свої власні прийоми керування колективом? Адже завдання у вас непросте – мотивувати людей.

-Прийоми? Як таких прийомів немає. Важливо знати, що ти хочеш зробити і як. Але щоб постановка була успішною, вона має насамперед сприйматися самими артистами. Тому перша перевірка нового твору – реакція наших артистів. Ті, які вже багато бачили і з’їли не один кілограм солі, розуміють навіть з пів-погляду чи з декількох звуків чи рухів, що з того вийде. Звичайно, кожному керівникові хочеться мати колектив однодумців, але це, напевно, неможливо.

-Ви вважаєте, що колектив треба виховувати?

-Звичайно. Тільки виховувати. І муштра тут не допоможе. Найголовніше завдання художнього керівника, я вважаю, зробити весь репертуар, чи хоча б більшу його половину, улюбленим для самих артистів. Коли я працював у Київській муніципальній академії танцю, від тих часів назавжди запам’ятав, як артисти балету напружуються всім організмом, викладаються повністю – а їм ще треба посміхатися при цьому – а після виснажливої репетиції буквально падають у крісла, і раптом лунають слова: «Класна репетиція!»

-Блаженна втома від гарної роботи!

-Так. Важливо пишатися своєю роботою і своїм колективом. У нас є таке визначення – артист вже «клейнодівець», чи ще ні. Має бути розуміння у кожного, до чого прагнути. «Сіверські клейноди» - це круто! Це я почув одного разу випадково на зупинці. Стояли два хлопці, один з них по складах читав афішу і не міг прочитати нашу назву. А його товариш йому каже: «Сіверські клейноди! Це круто!» З таким смаком сказав, мені було дуже приємно!

-А як і чому ви особисто прийшли в музику і зробили її справою життя?

-Я з музикою з раннього дитинства. Перший баян мені тато купив, коли побачив, що у мені щось таке є. Невеличкий баянчик, увесь у камінчиках, блискучий! На той час це було щось надзвичайне.

-І з якого віку ви граєте?

-З чотирьох років.

-?!!

-Все, що чув, одразу грав. Це було на рівні відчуттів, підбирав і праву і ліву руку. І перший мій «заробіток» був десь у 4-5 років. Ми жили в молодому місті Нововолинськ. Поряд на вулиці люди будували будинки, почались весілля. А всі чули, що малий Вовк грає і співає. Кликали – і Вовк приходив і створював настрій, а люди давали 3 або 5 рублів. І я не витрачав на іграшкові машинки, хотілося чогось вагомішого. Пам’ятаю, прийшов у магазин, де платівки продавалися. І мене вразило фото музичного інструменту – органу, труби якого були зняті знизу вверх. Такий величний потужний інструмент! Вже пізніше я дізнався, що це був орган Ризького Домського собору. Досі ця платівка в мене є. У тата був програвач «Концертний», у вигляді саквояжу, і тоді я вперше почув орган, у 5 років. І з’явилася мрія стати органістом. І ця моя мрія теж здійснилась. Коли закінчив музичне училище придбав орган. Прибалтійський інструмент, двомануальний, має дві клавіатури ручні і педальну клавіатуру (для гри ногами).

-У вас є свій орган?!

-Так.

-Круто! А де він зараз?

-Там вдома, у Нововолинську. Він досить важкий. Під клавіатурою розташовані динаміки, все, як кажуть, при собі. Цей інструмент створюється для професійного оволодіння грою. Працюючи у Нововолинській школі мистецтв одночасно брав уроки у викладача Київської консерваторії. З колегою по роботі, чудовим скрипалем, влаштовував концерти камерної органної музики.

-То ви концертуючий органіст?

-Було і таке.

-Вам також пощастило з батьками, що помітили ваші здібності й підтримали вчасно.

-Це правда. Мій тато дуже любить співати і надзвичайно чисто інтонує. При тому, що він не музикант, а по професії шахтар. Бувало перед сном затягне пісню, і ми з братом і мама підспівуємо. А вже потім бажаємо одне одному на добраніч.

-Гарні сімейні традиції. А ваша мама хто за професією?

-Кухар у дитячому садку. Вона у своїй справі майстер.

-Що для вас є народні традиції?

-Взагалі, коли я глибоко став пізнавати фольклор, народне мистецтво, то вразився цій безмежності й глибині. Я можу без перебільшення стверджувати, що унікальність української нації найсуттєвіше виражається через пісню. А якщо до цього додати народні костюми, інструменти, танці - це диво з див!

-Тобто у цьому наша сила!

-Звичайно! І я навіть сам не уявляю до кінця, наскільки ця сила потужна! Аби це розуміли всі, або хоча б більшість. У цьому, власне, і полягає наше завдання: щоб люди усвідомлювали силу і значення першоджерел своєї культури, народної творчості, духовного єднання.

Віра Лобановська

Довідково: Сергій Вовк народився 14 жовтня 1970 року у місті Нововолинськ Волинської області. Тато - шахтар, мама - кухар у дитсадку (зараз обоє пенсіонери). Має рідного брата. Закінчив місцеву музичну школу (згодом Нововолинська школа мистецтв). Закінчив Луцьке музичне училище з класу баяна у 19 років, потім 6 років викладав у Нововолинській школі мистецтв та очолював відділ додаткових інструментів. У 1995 році вступив до Київського Університету культури та мистецтв. У 2000 році закінчив університет за спеціальністю диригент народного хору, кафедра народно-пісенного виконавства та фольклористики факультету диригування. Науковий керівник - Станіслав Павлюченко, український диригент, народний артист УРСР. Зі студентських років Сергій Вовк працював акомпаніатором та керівником оркестрової групи у Київській муніципальній академії танцю імені Сержа Лифаря, співав у церковному хорі Києво-Печерської Лаври. У 2000 році обійняв посаду художнього керівника народного хору Чернігівського обласного філармонійного центру фестивалів та концертних програм. У 2002 році створив і очолив ансамбль пісні і танцю „Сіверські клейноди”, який на сьогодні має статус академічного. У 2009 році Сергію Вовку було присвоєно почесне звання заслуженого діяча мистецтв України.


QR-Code generated with LudwigQRCode
387