ТЕТЯНА ОЛІЙНИК – 42 РОКИ НА СЦЕНІ

ТЕТЯНА ОЛІЙНИК. СОЛЬНИЙ КОНЦЕРТ

Фоторепортаж Віктора Кошмала
-----

Вона з дитинства не тільки чудово співала, але й гарно малювала. Хотіла стати архітектором, створювати неодмінно красиві і зручні будинки. Але Голос вирішив долю. І любов до української пісні. Сьогодні її Голос звучить не тільки у піснях, але й у віршах, сповнених високого патріотичного змісту і любові до своєї країни. Звучить зі сцени, якій Тетяна Олійник віддала 42 роки свого життя.

До ювілейного дня народження артистки, солістки Чернігівського обласного філармонійного центру фестивалів та концертних програм, був організований творчий вечір, що 28 серпня 2017 року зібрав у концертній залі шанувальників її таланту, колег, рідних і друзів. А ще були її сини, її щастя і вічне хвилювання. Старший Ярослав не так давно повернувся з АТО. Він вручив мамі квіти і сказав, що не може бути на концерті, бо підсилюються важкі спогади. «Війна страшне зло, особливо для матерів, для тих, які втратили дітей. Ці матері ходять поруч з нами. І я хотіла своєю піснею підтримати їх, але можливо ще більше крається серце», - сказала Тетяна Олійник, звертаючись до глядачів. Її пісня «Сину мій, сину», яку блискуче виконала народна артистка України Марина Гончаренко, вразила пронизливою правдою про жахливу війну.

Привітав маму і син Роман Лузан, нині професійний співак з чарівним голосом. «Гени передалися», - каже Тетяна Олійник. Насправді ж тут і безмежна любов, і титанічна праця. «Рідна мати моя, ти ночей не доспала», - особливо зворушливо звучали у його виконанні слова відомої «Пісні про рушник». Співає і син Олександр, нині студент університету, який також виступив у концерті.

«Цінуємо вашу індивідуальність, артистизм та неповторну творчість, наповнену щедрою любов’ю до нашої землі та українського народу», - привітала артистку від Чернігівської облдержадміністрації начальник відділу культурного розвитку Департаменту культури і туризму, національностей та релігій ОДА Ліна Артюхова. І вручила Тетяні Олійник почесну грамоту «За сумлінну працю в ім’я незалежності України».

Вітали співачку колеги з академічного народного хору під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Володимира Коцура, заслужений артист України Володимир Гришин, гурт «Смоляни». Успішно виступив на професійній сцені народний хор «Козацька вольниця» з Красилівки під керівництвом Тетяни Олійник. У ювілейному концерті також взяли участь артисти філармонійного центру лауреати Міжнародних конкурсів Вячеслав Петрик, Богдан Тонкошкурий, а також Ірина Єрмакова. Вів програму артист філармонійного центру Дмитро Обєдніков

І, звісно, окрасою концерту був чарівний голос самої Тетяни Олійник, піднесений і світлий, що йде від самої душі. Вона щаслива нести людям радість – такий сенс її життя.

Після концерту вдалося поспілкуватися з артисткою про несподіванки життя, рідну Україну і кохану Чернігівщину, про українську пісню, про сім’ю і сподівання на мирне та щасливе майбутнє для дітей.

Вона розповіла, що народилася на Чернігівщині у мальовничому селищі Красилівка, де протікає річка з поетичною назвою Кудря – «…колись були рибні місця». «Наша сім’я була дуже співучою, що з маминого боку, що з батькового. Особливо коли на свята родина збиралася – це було неймовірне явище!», - у неї теплі спогади про дитинство.

-А коли у вас помітили голос?

-Після школи я працювала на взуттєвій фабриці у Києві. Там проводився конкурс художньої самодіяльності, і мене умовили взяти участь. Я була не дуже смілива, але переконали, що молодь має бути представлена. І коли я заспівала в складі ансамблю, і мій голос одразу виділився, то мене попросили трохи зачекати. А потім запропонували заспівати сольно. Одна з пісень була, памятаю, «Растет в Волгограде березка». Я дуже хвилювалася, адже ніколи не виступала на сцені перед великою кількістю людей. Тільки з четвертої спроби зібралася і заспівала. А у складі журі був Анатолій Авдієвський. І вже наступного дня мене забрали до студії при хорі ім. Г.Верьовки.

-Отже вийшло навіть краще, ніж ви планували своє життя!

-Вийшло так, як запланував Бог, а не я. Моє бажання будувати втілив у життя мій син Данило, він став інженером-будівельником.

-Виконав одну з ваших мрій.

-Так. Не можу сказати, що це була головна мрія, бо мрій було багато. Хотіла і спортсменом бути, і художником. А от про що зовсім не думала – про сольну карєру. Це взагалі випадковість.

-У Бога були про вас свої плани.

-Мабуть так. Після студії при хорі ім. Г. Верьовки я вступила до Інституту культури імені Олександра Корнійчука, на відділ хорового диригування. Нашим керівником був Станіслав Павлюченко. Він дивовижна людина. Було підійде до студента, погладить по голові, як свою дитину рідну, і на душі стає тепло. Мені було завжди приємно навіть спостерігати за цим. Згадую його завжди тільки з хорошої сторони. Був великий хор, близько 90 учасників, дуже хороший колектив. У Станіслава Павлюченка завжди були хороші колективи.

-А потім за розподілом куди пішли працювати?

-За розподілом поїхала працювати у Черкаський народний хор. Та ненадовго. У Черкасах було гарно, колектив великий, але все одно тут своє, рідне. Мене дуже тягнуло на батьківщину, і коли у Чернігові почали створювати хор, я відразу повернулася на Чернігівщину. Люблю хоровий спів. У Красилівці, селі, де я народилася, також був хор. І хоча я в ньому не співала, проте любила слухати. Але дивовижно, що по іронії долі тепер стала керівником цього колективу, про що і не думала, і не гадала. Я дуже люблю цей колектив.

-«Козацька вольниця»? Це помітно, що ви їх любите.

-Помітно? Вам сподобався їх виступ?

-Так, вони просто горіли на сцені. Взагалі наскільки життя яскравіше, цікавіше, коли є колектив і всі захоплені такою гарною справою.

-Так. Туди ходять тільки ті, хто любить співати, одержимі піснею. Адже репетиції після роботи, з 10-ї години вечора і часто до 12-ї ночі. І це тепер частина їхнього життя, і у них гарно виходить. І вони це не за гроші роблять.

-Розкажіть про ваші творчі плани. Як ви репертуар підбираєте?

-Якщо пісня подобається мені і колективу, близька до душі, то беру у репертуар.

-Ви вільні у виборі?

-Так, абсолютно. Ніхто не тисне. Якщо ти працюєш над собою, то тримаєш необхідний рівень. Трудолюбивих Господь Бог любить, і люди люблять.

-Коли ви почали писати вірші?

-Це просто моє захоплення. Я аматор, писати почала ще в школі. І малювала гарно, була редактором шкільної стінгазети.

-А скільки пісень створено на ваші вірші? Хто пише музику?

-Кому подобаються мої вірші, той і пише на них музику. Нещодавно був гарний спільний проект з військово-музичним центром. Пісню «Сину мій сину», яку чудово виконала Марина Гончаренко, ви чули. Іноді мені простіше самій написати слова, а не шукати у інших авторів. З Миколою Збарацьким була гарна творча співпраця, ми створили гарні пісні. Буває і до мене мелодія приходить. От був у мене вірш «Україна», до якого я і музику написала. На цьому концерті вже її виконувала.

-Розкажіть про особисте життя.

-Живу як усі люди, від зарплати до зарплати. І проблеми всі ті самі, що у всіх людей.

-А як і де познайомилися з чоловіком?

-У філармонійному центрі. Познайомилися і залишилися разом. Він також колись співав, і грав на музичному інструменті, і ведучим був. Також артист, і ми розуміємо одне одного. У нас немає поняття ревнувати. Іноді після концерту пізно приїжджаєш, але ми розуміємо специфіку роботи, і у нас усе нормально.

-У вас пятеро синів! Розкажіть про них.

-Ярослав старший, щойно повернувся з АТО, три роки там був.

-Як ви витримували?

-Багато було переживань, не було жодної спокійної ночі. Був такий випадок, коли вночі крізь сон раптом ніби по моїх ногах щось як вдарить, і такий біль! І я кинулась, закричала, і раптом зрозуміла, що треба молитися. І я почала молитися. В цей час мій син отримав контузію, осколочні поранення. Материнське серце все відчуває. (Вона заплакала). Я дуже рада, що він повернувся, але на концерті, коли я виконала «Молитву за Україну», він вийшов на сцену, віддав мені квіти, і тут же пішов. Він поки ще не відійшов від того, що там з ним було.

-Наших воїнів треба дуже берегти.

- Їх дійсно, як ви кажете, потрібно берегти, і підхід до них має бути інший. І поважати їх потрібно. Треба Батьківщині, народу – і вони пішли захищати. А потім вони приходять, і буває, намагаються на роботу влаштуватися, але відчувають, що ніби нікому не потрібні. І вони ображені. Треба все-таки щоб держава звертала на них увагу, підтримувала їх, захищала, щоб були реабілітаційні центри.

-Це все робиться поступово, для нашої країни це ж новий досвід. Америка пройшла такий шлях, у них великий досвід, ми переймаємо. Залучають інструкторів, тренерів, бо навіть фахові психологи в більшості своїй не знають, як допомогти воїнам адаптуватися до звичайного життя. А ваш син Роман з надзвичайно гарним голосом, яка його доля?

-Рома закінчив консерваторію, зараз співає у камерному хорі імені Бориса Лятошинського. У липні було весілля, дружина також навчається у консерваторії, вокалістка. У них багато спільного, у них все добре. Данило, третій син, інженер-будівельник. Працює в Києві. І Володя будівельник, поки що ПТУ закінчив. А Саша навчається у педагогічному університеті. Він на концерті також виступав. У старшого вже двоє дітей, і у Володі є син, а у мене троє внуків.

-У вас цілковито наповнене життя! Ви відчуваєте цю наповненість свого життя?

-Добре відчуваю! (Посміхається). І на роботу йти потрібно, і їхати до мами в село допомагати потрібно. А тепер ще й хор у мене, намагаюся допомогти їм стати на ноги, бо керівник пішов, і потрібно було комусь взяти колектив. І тепер я вже з ними зріднилася.

- А які плани на майбутнє?

-Я вже планів ніяких не намічаю. Хочеться, щоб війна закінчилася і жити в мирі, щоб наших дітей не забирали. Жити у нормальному цивілізованому суспільстві. Не просто рівнятися на Європу, а жити нормально. У нас усе є - і земля, і потенціал, і люди фахові, талановиті, але їдуть кудись, щоб комусь створювати життя, а наша країна залишається ні з чим.

- Коли чернігівська публіка зможе побувати на вашому наступному концерті?

-Хотілося б виступити у концертах до дня Українського козацтва. Я народилася у краї вільних козаків, і відчуваю це на генетичному рівні. Сподіваюся на участь у Новорічних концертах, у моєму репертуарі є щедрівки і колядки. І, звичайно, до Дня Тетяни я традиційно, вже майже впродовж десяти років, готую концерт. Я глибоко вивчила життя святої Тетяни, і вона вразила мене своєю жертовністю, своєю мужністю. І моє ім’я Тетяна, з ним іду по життю і відчуваю, що це мій Янгол-охоронець.

Спілкувалася Віра Лобановська

ЮВІЛЕЙНИЙ ТВОРЧИЙ ВЕЧІР Т.ОЛІЙНИК


QR-Code generated with LudwigQRCode
89